До 300-річчя Григорія Сковороди: бібліотечний огляд творчості

Видатний український філософ і літератор, демократ-просвітитель XVIII сторіччя Григорій Савович Сковорода, 300-річчя від дня народження якого відзначає Україна, відомий усім українцям різними своїми іпостасями, і кожен з нас бачить та сприймає його так, як ближче саме йому. 

Більшість вважає, що Сковорода був мандрівний філософ, який ходив від одних багатіїв до інших, зустрічався з верхівкою російської імперії, не цураючись при цьому розмов з простими людьми на вулицях, базарах, біля церков та монастирів, доносячи до всіх свою філософію, яку називав філософією серця. Він не мав статків, не любив офіційну владу та офіційну церкву, натомість цінував щире людське спілкування, а також містичне спілкування з Богом. Волелюбний, впевнений у своїх поглядах і непідлеглий нікому, справжній українець з притаманною українцям любов’ю до свободи, любов’ю до України, до природи, до світу.

Сучасний український філософ Мирослав Попович зауважив, що головним у житті та філософії Сковороди була «зухвала незалежність особистості». Бути близьким до церковних ієрархів, але байдужим до свого місця у цій ієрархії, знати багатьох можновладців, але бути байдужим до спокус влади, мати можливість набути добрі статки, але бути байдужим до матеріальних принад – ось це справжній Сковорода. Саме у цьому суть його знаменитої епітафії, яка насправді є найточнішою самооцінкою: «світ ловив мене, але не впіймав».

Філософ жив серед народу, разом з ним відчував несправедливість, спостерігав хабарництво, казнокрадство, погоню за золотом та чинами, і, критикуючи сучасні йому порядки, змалював свій ідеал суспільства. Найбільш прийнятною формою держави Сковорода визнає республіку, бо вважав, що остання за своєю формою є первісною формою влаштування людського суспільства. Сковорода мріяв про таку республіку, де не буде нерівності, поділу на стани, де всі будуть рівні і все буде загальне: «Країна і царство любові… Нема там ворогування і розбрату». Справжнє щастя людини, вважав філософ, у праці за покликанням, яка приносить користь суспільству: «Щасливий той, хто з’єднав споріднену собі особисту посаду із загальною. Це і є істинним життям».

Григорій Сковорода залишив нащадкам феноменальну спадщину, що не втрачає свого унікального пізнавального, етичного та естетичного значення й сьогодні. За життя письменник і філософ не видав жодної книги – читачі його шукали самі, переписували рукописи, а народні кобзарі та лірники співали пісні на вірші Сковороди. Його твори масово читали та цитували у різних верствах населення України, від бідних селянських хатинок до палаців багатіїв та аристократів.

‘ І дотепер, через понад два з половиною століття, твори Григорія Савовича Сковороди знаходять свого читача. Це вже друковані видання, електронні ресурси, аудіоматеріали тощо.

Значну частину літературної спадщини Григорія Сковороди складають байки, понад 20 з яких записані українськими акторами А.Паламаренком та Д. Франьком, і ці записи збкрігаються у фонотеці Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву України.

До 300-річного ювілею відомого українця, мандрівного філософа Григорія Сковороди Наукова бібліотека КУП НАНУ пропонує послухати фонодокументи «В простому та чудному лушпинні…». Докладніше за посиланням: https://tsdkffa.archives.gov.ua/?p=23791

Наукова бібліотека КУП НАНУ