Літературний огляд до Дня пам’яті загиблих захисників України

День пам’яті держава започаткувала в 2019 році. Саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.

Повномасштабне вторгнення. Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів.

Пам’ятаємо і будемо пам’ятати.

Українські поети та письменники − загиблі захисники України

Українські митці, які загинули від рук рашистів – наше сучасне “розстріляне відродження”, за аналогією із плеядою талановитих українців 20-30 років ХХ сторіччя, що їх знищили сталінські репресії. Вони могли б створити ще безліч романів та повістей, пронизливих та щемких віршів, дитячих казок та оповідок. Але, як і сто років тому, російські окупанти вбивають цвіт нашої нації. Утім, їхній творчий доробок росіянам не знищити, а кожен твір загиблого письменника та поета стає документальним свідченням про війну.

Максим Кривцов

7 січня 2024 року на фронті загинув український поет Максим Кривцов. Йому було 33 роки. Соцмережі заполонили спогади про його творчість від сотень друзів та знайомих. Багато кому його смерть навіть нагадала про українських культурних діячів, які загинули від репресій у СРСР – так зване “розстріляне відродження”.

Максим Кривцов народився у Рівному у 1990 році, закінчив Київський національний університет технологій і дизайну. Брав участь у Революції гідності, 2014 року добровольцем пішов служити в АТО в лавах Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. У 2022 році знову пішов на війну добровольцем. “Моя посада – кулеметник. Якщо на позиції кулемет – значить, кулеметник, якщо гранатомет – значить, гранатометник!” – розповідав він про війну.

У 2023 році у видавництві “Наш формат” вийшла його перша збірка “Вірші з бійниці”. Цю книжку український ПЕН-клуб вніс до переліку найкращих новинок року. Найвідоміший його вірш – “Жовтий скотч”, який заспівав гурт “Юркеш” і який став саундтреком до фільму “Наші котики”.

5 січня 2024 року, напередодні загибелі, Кривцов опублікував на своїй сторінці у фейсбуці такий вірш:

Моя голова котиться від посадки до посадки

як перекотиполе

чи мʼяч

мої руки відірвані

проростуть фіалками навесні

мої ноги

розтягнуть собаки та коти

моя кров

вифарбує світ у новий червоний

Pantone людська кров

мої кістки

втягнуться в землю

утворять каркас

мій прострелений автомат

заржавіє

бідненький

мої змінні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою.

Гліб Бабіч

28 липня 2022 року загинув 54-річний поет, автор пісень, волонтер і співзасновник ГО “Республіка. Брати по Зброї” Гліб Бабіч. Він воював, захищаючи Україну, ще в 2014-2019 роках, у 2021 році видав збірку “Вірші та пісні”, в якій відображена війна. Відомим Гліба Бабіча зробили тексти пісень для гурту Kozak System. Пісня на його слова “Подай зброю” стала неофіційним гімном 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади:

“А нас не зламати! І навіть не вбити,
Тому що відродяться з попелу квіти!
Побачиш, утримавши небо у серці,
Додому прийдуть Едельвейси!
Хто ближче до неба, той ближче до Бога,
Із вільними поруч іде перемога!
Нам доля – над іншими небо тримати –
Працюємо, брате!”.

Іван Леньо, один з лідерів рок-гурту, написав про Гліба: 

“Ми написали з тобою “Подай зброю”, “Сила і зброя”, “Досить сумних пісень”, “Свобода наче любов”, “Мольфар”, “Ті, що тримають небо над Різдвом”. У нас залишилася одна пісня, яку ми мали видавати буквально на днях – “Не покинь”. Ніколи б не подумав, що саме вона стане прощальною в нашому з тобою житті. Я тебе любив. І люблю. І буду любити. Бо ти мій внутрішній голос”.

Юрій Руф

(Юрій Дадак, 26.09.1980 – 01.04.2022). Він був учасником російсько-української війни з часу повномасштабного вторгнення. Уродженець Тернопілля, жив у Львові, кандидат технічних наук. Співавтор збірки патріотичної поезії “Голос крові” (Наш формат, 2013), автор одноосібних книжок (усі вийшли друком у видавництві “Zалізний тато”): поетичних збірок “Багряна лірика” (2012), “Час Революції” (2014), Казковик про казкових супергероїв (2018; вірші для дітей), “Ваніль чи сталь?!” (2021), а також поезії та публіцистики “Вектор протидії. На зламі епох” (2018).

Свою поезію Юрій Руф розглядав як “римовану пропаганду”, а ідейне виховання суспільства (насамперед – молоді) набирало в нього форм не тільки пісенних (автор слів для музичних гуртів “Залізний Хрест” і “Тінь Сонця”), а й організаційних (засновник бренду одягу «Ґwear», літературно-мистецького проєкту “Дух нації”; ведучий патріотичних фестивалів).

Спинися та прислухайся, приблудо,

Ця мова – меч для тих, хто йде з мечем.

Вертайся у своє болотисте нікуди,

Тебе ніхто сюди не кликав калачем.

Геннадій Афанасьєв

Загиблий український військовий з Криму, колишній політв’язень Геннадій Афанасьєв, який створив програму реінтеграції ветеранів АТО за власний рахунок, є обличчям кримського спротиву та політв’язнів, яких досі утримують в російських в’язницях. 32-річний кримський боєць загинув 18 грудня 2022 року на Луганщині під Білогорівкою, захищаючи Україну.

Він був кримським політв’язнем, якого росіяни позбавили волі у 2014 році та незаконно звинуватили у “тероризмі”. Після обміну у 2016-му Геннадій почав займатися адвокацією звільнення політичних бранців, будучи спецпредставником Міністерства закордонних справ України. З початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов захищати Україну в складі 130 батальйону ТРО, але у грудні 2022-го загинув під Білогорівкою.

Його автобіографічна книга «Піднятися після падіння» – сувора правда про норови, що царюють у сучасній Російській Федерації, країні, що перетворена в ГУЛАГ, історія про те, як на зміну бехвиході приходить віра, як юнак перетворюється на мужнього чоловіка і кидає виклик своїм тюремникам.

Микола Кравченко

“Усе, що я роблю – роблю насамперед для майбутнього моїх нащадків і тих, із ким вони пов’яжуть своє майбутнє”, – казав Микола “Крук” Кравченко.

Микола Кравченко – один із ветеранів батальйону “Азов”, дослідник українського добровольчого руху ХХ–ХХІ століть, кандидат історичних наук, поет і письменник. Микола був співзасновником першого ветеранського видавництва “Орієнтир”, започаткував літературний конкурс імені Анатолія Лупиноса, відзначення Дня українського коміксу і комікс-премію імені Леоніда Перфецького та відзнаку української Вікіпедії “Вікімеч”.

Микола Кравченко сформував одну з рот Азовського ТРО міста Київ і відповідав за формування західнопівнічної лінії оборони Києва. Загинув 14 березня 2022 року.

Кравченко встиг видати декілька книг, серед яких − «Nотатки Крука» – це збірник текстів, написаних головним ідеологом Азовського Руху Миколою Кравченком другом «Круком» в період з 2019 по 2022 роки. В них підіймається широкий спектр питань від теорії українського націоналізму до практичної роботи з виховання членства націоналістичних бойових організацій.

Наукова бібліотека КУП НАНУ