В КУП НАНУ проведено відкриту лекцію з міжнародних відносин та світової політики

     В контексті заявленої лекційної тематики автором було проаналізовано співвідношення міжнародних відносин і міжнародного права на прикладі вирішення міждержавних спорів Міжнародним Судом ООН (МС ООН). Адже, залишаючись єдиним у світі універсальним судовим механізмом врегулювання спірних правових питань, Міжнародний суд ООН є заключною ланкою в системі мирного врегулювання міжнародних протиріч, які, на жаль, були і є неминучими у міжнародних відносинах.
     Поряд із ключовими з точки зору значущості питаннями щодо історико-правових особливостей формування концепції джерел міжнародного права як регуляторів міжсуб’єктних взаємин на міжнародному рівні, поняття права, застосовуваного МС ООН при вирішенні міждержавних спорів, характеристики значення міжнародних загальних і спеціальних конвенцій, міжнародного звичаю і його складових, загальних принципів права і субсидіарних засобів визначення норм права – судових рішень і вчень найбільш кваліфікованих фахівців у галузі міжнародного права – і їх значення у міжнародних відносинах, лектором було висунуто на розгляд аудиторії питання щодо дієвості МС ООН на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин. Відомо, що держави передають вирішення їх конфлікту в МС ООН за взаємною згодою – тобто, на підставі спеціальної угоди між ними, чи внаслідок завчасного визнання ними його юрисдикції у своїх дво- або багатосторонніх угодах. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 36 Статуту МС ООН держави можуть зробити заяву про те, що вони заздалегідь визнають обов’язкову юрисдикцію МС ООН з усіх правових спорів і щодо будь-якої держави, яка взяла на себе таке зобов’язання. Проте сам МС ООН, будучи головним судовим органом ООН відповідно до положень статті 92 Статуту ООН, не був уповноважений законодавцем ініціювати розгляд міждержавного спору. Так само в рамках МС ООН відсутній повноцінний механізм контролю за виконанням державами-учасницями спору прийнятого ним рішення.  Контрольні функції у цьому зв’язку належать виключно Раді Безпеки ООН, статус якої у буремних міжнародних відносинах ХХІ сторіччя неоднозначний внаслідок її практично паралізованості наявністю можливості застосування вето її постійними членами.