«ВІЙНА, ЯКА ЗМІНИЛА НАС» – огляд нових надходжень до бібліотеки КУП НАН України

Ці події були передбачувані і прогнозованими. Однак, попри це, 24 лютого 2022 року Україна здригнулася від вибухів і жаху. Здається, ніхто в світі не очікував війни такого масштабу. Як виявилося, жодна цивілізована країна не готова до неї. До того ж найбільший воєнний конфлікт у Європі після Другої світової війни розгортається за несподіваним сценарієм, і три дні чи три тижні, за які ворог збирався перемогти України, завдяки героїчним зусиллям Збройних Сил України, тривають вже два роки. І поки наші незламні воїни тримають над нами небо, наші науковці досліджують причини та ход війни, наші поети пишуть вірші, наші музиканти та співаки співають пісень про героїзм, втрати та перемогу.

Кінець лютого 2022 року перевернув життя України та її жителів з ніг на голову. Повномасштабне вторгнення Росії принесло смерть, горе, жахи, непоправні втрати, але не зломило український національний дух. Серед наших співвітчизників закріпилися жага перемоги, віра в незламність та бажання жити на своїй землі. Нова воєнна реальність створила абсолютно новий вид літературного процесу, який реалістично або містико-фантазійно змальовує сьогоднішні реалії, де ми боремося за свій дім, сім’ю, Батьківщину.

За роки війни з російською федерацією було видано понад 900 книжок воєнної тематики – від романів до коміксів, від мемуарів до довідкової літератури, усіма можливими жанрами. Дана література стала рефлексією, психотерапією і можливістю для дослідників дізнатися все «з перших вуст». Відтак, цей формат книжкових видань є амбіційним, перспективним, а отже, і кількість подібних видань зростатиме невпинно. І впевнені, що українська повоєнна література стане літературою переможців.

Ця книга є особливо цінною і цікавою для Київського університету права НАН України, бо написана випускницею нашого університету 2003 року Катериною Пилипчук (Горностай), в якій вона на своїй історії та історіях різних людей, що зустрічались на її шляху в ці страшні часи, малює сприйняття війни звичайною цивільною людиною.

Зранку 24 лютого, о 5:08, Катерина Пилипчук прокинулася в Києві від звуків бомбардування. Годинник засвідчив точний час кінця всьому: амбітнім робочим планам та ідеям, подорожам… Залишилася лише необхідність рятувати себе і дітей. Невідворотні зміни, які сколихнули всередині щось глибоке і важливе, стали поштовхом, щоб писати про те, що боліло і їй, і всім українцям. Так одне за одним були написані новели і нариси, які відображають історію активної фази війни у перші пів року.
Збірка, яку ви тримаєте у руках, сплетена із емоцій та переживань звичайних людей, які стали героями.

Авторитетна історія найбільшого військового конфлікту в Європі з часів Другої світової війни від автора бестселера «Брама Європи»,  Сергія Плохія. Сергій Плохій, один з провідних істориків України, вичерпно аналізує повномасштабне вторгнення росії, його витоки, перебіг та можливі результати. Чому путін наважився розпочати війну? Як українцям вдається чинити такий шалений опір другій армії світу? Як на тлі всіх цих подій відбувається об’єднання Заходу й повна ізоляція росії, чого поки що немає. І якими будуть наслідки війни для України, Росії, Європи та світу в цілому.?

У цій антології вмістилася тексти відомих українських авторів та авторок після початку повномасштабної війни. Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Олександр Михед, Артем Чех, Ірина Цілик… І це навіть не половина всіх письменників, що поділилися своїм відчаєм та болем, своїм бажанням та страхом, своїм оптимізмом та зневірою на сторінках книги.

Передмову до цієї збірки написав Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний:

“Воєнний стан – це не тільки правовий режим існування держави під час війни. Це ще й нагадування про козацький стан – військовий табір, що ставав фактично фортецею в часи воєн і битв. Минулого року вся наша країна перетворилася на такий стан – нездоланну фортецю, над якою майорить синьо-жовтий прапор. Упевнений, що завдяки мужності й професіоналізму українських воїнів, завдяки єднанню українського суспільства і за дружньої підтримки наших партнерів у світі ця фортеця поверне собі всі свої території.

Слава Україні!“

«Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші» Володимира Вакуленка-К. – це книга, яка обов’язкова для тих, хто бажає розуміти справжній дух та важливість оповідань, що розкривають страшні реалії окупації та війни на власній українській землі.

Щоденник Володимира Вакуленка-К. — болючі й правдиві записи, які вів письменник від початку повномасштабного вторгнення і під час окупації Ізюма та його рідного села Капитолівки на Харківщині. Аж до викрадення і вбивства рашистами, неминучість якого усвідомлював, як і те, що в нього мало шансів вижити — бо українець, бо волонтер і активіст, бо має гідність. За день до викрадення Володимир приховав щоденник під вишнею на своєму подвір’ї, заповівши батькові: «Коли наші прийдуть — віддаси».

 «Як воно – жити в окупації? Якими стають люди? Що відкривається перед очима та в серці? До книжки увійшли тексти щоденника окупації, вибрана поезія Володимира Вакуленка-К. для дітей і дорослих, а також історії від друзів, колег та очевидців, що занурять у хроніку перших місяців повномасштабної війни Росії проти України.

Найбільш вражаючою особливістю цього твору є жива, болюча правда, вкраплена у щоденникові записи Володимира Вакуленка-К. Він пише не лише про страх та горе, але й про той величний дух, який заслуговує вся країна. Записи стають природною реакцією на біль, який переживав письменник під час окупації та його боротьби за гідність.

Захоплююча частина книги – це вірші Вакуленка-К., що глибоко віддзеркалюють страждання, надію та героїзм. Поетична форма дозволяє виразити не лише об’єктивну реальність, а й внутрішній світ, в якому живе автор. Вірші відзначаються великою силою виразності та емоційною насиченістю.

Особливо вражає ця книга через історію життя і смерті Вікторії Амеліною, української письменниці і журналістки, яка знайшла закопані Володимиром рукописи під вишнею в його саду. Через рік Вікторію вбили рашисти ракетою, яка прилетіла в кафе прифронтового міста Краматорськ.

Друге видання дебютної книги Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну». За висловом поета і редактора цієї збірки Івана Малковича, небагато поетів так стрімко вривалися в літературу. Своїми віршами Павло Вишебаба привернув давно небачену увагу до української поезії: декламація автора набирає мільйони переглядів у соцмережах, про вихід нових текстів пишуть у ЗМІ, вірші Вишебаби читають у прайм-тайм на центральних телеканалах, їх кладуть на музику та озвучують на проукраїнских мітингах по всьому світу різними мовами. Для багатьох ці тексти стали літописом почуттів українців у режимі онлайн, а Вишебаба — поетичним голосом часу.

Поезія – ніжний танок душі, витканий з музики слова. Вона підносить нас над повсякденним світом, розкриваючи двері до витонченого світу емоцій, спогадів, смутку чи мрій. Поезія має силу відновлювати нашу сприйнятливість до різноманітності світу, нагадуючи про потужну силу слова, що здатне легким дотиком змінити навіть найтемніші куточки нашого буття. Вона – кришталева нитка, що сплітає нас у гармонію зі всесвітом та дарує безсмертність, бо лише поезія здатна втримати мить у вічності й змусити наше серце затамувати подих перед нескінченністю краси.

Саме поети здатні як ніхто відчути та описати стан і почуття людей і суспільства. Після повномасштабного вторгнення одним із таких трансляторів став Павло Вишебаба – військовий та поет, який декламував власні вірші на коротеньких відео, прямо з війни. Його рядки влучили у саме серце сотням тисяч українців у всьому світі, а тепер ці рядки стали дебютною збіркою поезій автора. А ще, на офлайн зустрічах Павло Вишебаба читає власні вірші та збирає кошти для ЗСУ.

24 лютого відбувся черговий акт російської агресії — повномасштабне вторгнення, що змінило життя не тільки України, а й усього світу. Війна принесла українцям багато горя, жаху, непоправних втрат, проте на тлі страшних випробувань укріпилися жага Перемоги та віра в неї. Нова воєнна реальність породила феномен нової літератури, що є не тільки рефлексією на ті чи інші події, а передусім реалістичним змалюванням боротьби українців за свій дім, землю, незалежність.

Після 24 лютого 2022 року здавалося, що слова померли. На щастя, це не так. Від шоку і болю вони зникли, щоб через деякий час повернутися – набагато точнішими, чеснішими, безжальними, понівеченими, але дуже сильними і справжніми.
В антології «Війна 2022. Щоденники, есеї, поезія» були зібрані фрагменти щоденників, есеї та вірші сучасних українських письменників, що вирішили висловити свої емоції на папері. Це дійсно жива рефлексія, відлиті в сталевій формі відчуття, пульсуюча думка, що ніколи не спиняється. Безумовно, подібна книга – унікальна в своєму роді. Ми читаємо її зараз, читатимемо невдовзі після перемоги, перечитуватимемо через роки, десятиліття – і її тексти постійно розкриватимуться перед нами новими гранями.

Серед авторів книги – Сергій Жадан, Ліна Костенко, Катерина Калітко, Василь Махно, Мар’яна Савка та десятки інших прекрасних українських митців.

Зараз немає життя, яке не змінилося би повністю з початком повномасштабної війни в Україні. Але змінилося не лише наше повсякдення, а й емоційні реакції. Усе — від страху, тривоги та злості до почуття провини й смутку — проявляється настільки насичено, що інколи складно уявити, як узагалі можна дати раду цим емоціям. Бо якщо раніше в нас були певні зразки того, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, то зараз усі ці зразки поламані, а в голові — суцільний хаос; щодня ми бачимо речі, яких не мало б існувати в цивілізованому світі.
Будь-яка емоційна реакція є нормальною відповіддю на ненормальні обставини війни, стверджує психотерапевт Володимир Станчишин. Ми маємо право відчувати лють, маємо право хотіти помсти, ми можемо вмикати чорно-біле мислення і не відчувати при цьому провини. Ми можемо сумувати, ми можемо плакати стільки, скільки потрібно.
Це книжка про емоції цивільних людей у тилу: про тих, хто залишився в Україні, й тих, які були змушені покинути свої домівки… Вона розкаже про те, як ми реагуємо на потрясіння, які глибинні пласти пробуджуються в людській підсвідомості. Автор на численних прикладах доводить, що гострі емоційні реакції та нестриманість у даній ситуації – це цілком нормально й природно і не варто цього соромитися. Адже очевидно, що люди під час військових дій відчувають лють, ненависть, бажання помсти і це аж ніяк не повинно приглушуватися якимись почуттями провини. Коли твоя картина світу зруйнована, коли в твою оселю вторгся ворог і ти відчуваєш великий дисонанс від того, що реальність не відповідає раніше існуючим шаблонам, то ти будеш на це реагувати. Ми не обирали жити в часи історичних змін, але війна – це те, від чого не можна абстрагуватися, тому наше завдання наразі – навчитися справлятися на своєму особистісному рівні, жити так, аби перемагати у цій війні.

Наукова бібліотека КУП НАНУ