Зустріч представників студентських організацій з питань формування безпечної поведінки студентської молоді

      2
– 5 липня 2007 р. в м. Одесі була проведена робоча зустріч представників
студентських організацій з питань формування безпечної поведінки студентської
молоді, серед який були й студенти Київського університету права НАН України.
Організація заходу відбулася за підтримки заступника директора Фонду Народонаселення
ООН в Україні, доктора медичних наук, професора та заслуженого лікаря
України Бориса Ворника. У зустрічі приймали участь члени
Молодіжної консультативної ради при ФНООН та представники студентських
організацій, які планують проведення роботи в сфері поліпшення здоров’я
та популяризації безпечної поведінки серед молоді.
      Ми зібралися разом, щоб дізнатися,
як зберегти своє здоров’я, та розповісти про це іншим. Ми намагалися відповісти
на запитання – як спонукати своїх друзів, знайомих до ведення здорового
способу життя? Здавалося б, всі знають, що для цього треба робити. Але
ж не всі роблять! Та ми, молоді та енергійні люди, повинні бути здоровими!
Бо у нас стільки великих планів, стільки блискучих ідей і стільки бажань!
І щоб досягти своїх цілей, нам справді варто бути здоровими.
      На семінарі ми ознайомилися з діяльністю
ООН, докладніше дізналися про цілі та задачі ФНООН. Ми іноді обговорювали
такі питання, які на перший погляд здавалися простими та зрозумілими.
Наприклад, кожен щось чув про СНІД. Та чи насправді кожен знає, що таке
СНІД, як передається ВІЧ – інфекція та що робити, аби уникнути цього захворювання?
А коли вже трапилося лихо, і людина захворіла, – то як жити далі? Як не
втратити надію та оптимізм, як знайти в собі сили боротися за те, щоб
створити сім’ю, жити повноцінним життям і просто бути щасливим?
      Добре, коли ці питання тебе не стосуються.
Та життя непередбачуване. На сьогодні Україна займає перше місце в Європі
за динамікою розповсюдження СНІДу. І ця хвороба, на превеликий жаль, може
трапитися з кожним із нас. Та все ж існує ряд засобів, за допомогою яких
можна знизити ризик зараження ВІЧ – інфекцією. І одним з таких засобів
є обов’язкове використання презервативу.
      На семінарі ми спілкувалися, дискутували,
наполегливо працювали та намагалися придумати, за допомогою яких акцій,
заходів та проектів можна заохотити молодь вести здоровий спосіб життя.
Борис Михайлович Ворник звертав нашу увагу на те, наскільки
це важливо – бути зрозумілими, говорити зі своїм співрозмовником «однією
мовою», намагатися донести до нього свої думки, ідеї. Без цього неможливий
діалог!
      Повага один до одного, продуктивність,
активність, конструктивність та компроміс були обов’язковими правилами
нашої групи. І надзвичайно важливим був принцип «тут і зараз» – тобто
не обговорення суто абстрактних та теоретичних ідей, відірваних від реальності,
а прийняття конкретних рішень, які стосувалися б саме нас, наших друзів
та знайомих. Що я маю робити, щоб уникнути захворювань, які передаються
статевим шляхом? Як я можу допомогти своїй подрузі, з якою трапилася небажана
вагітність? Як мені ставитися до ВІЧ-інфікованої людини? З осудом та страхом
чи, все ж таки, з розумінням та повагою, на які заслуговує кожна людина?

      Яскраві презентації, лекції, мозковий
штурм, динамічні рольові ігри та дискусії, коли кожен отримав змогу висловити
свою думку – це далеко не повний перелік видів активності, які подарував
нам цей семінар. Тут не було місця критиці. Думка кожного була важливою.
І, мабуть, кожен навчився чомусь новому, корисному, такому, що потім йому
обов’язково знадобиться: як зберегти своє здоров’я, як допомогти іншим.

      За ці декілька днів ми дійсно стали
однією командою. І ми щиро вдячні Борису Михайловичу Ворнику,
нашим тренерам: Марії Діденко, Володимиру Шемаєву
та всім тим, хто зробив цей семінар таким цікавим, часом напруженим, веселим
і по-справжньому корисним.
      А наприкінці Марія Діденко (яку ми
по-дружньому називали Машею) розповіла нам одну мудру притчу.
      Подорожували якось декілька людей.
Ідуть вони і раптом чують голос з неба: «Візьміть каміння та покладіть
його в свої сумки». І все стихло. Подорожуючі дивуються – «Що ж це було?».
«Ну, все – я з глузду з’їхав», – подумав один. «Та це ж Його голос, Божий…»
– захоплено прошепотів інший. І тут всі вчинили по-різному. Деякі нічого
не поклали до сумки. («Це ж дурість – нести каміння! Навіщо воно нам?»)
Інші взяли декілька камінців, щоб, з одного боку, виконати наказ голосу,
а, з іншого, не дуже напружуватись. Та були люди, які набрали до своїх
сумок стільки каміння, скільки змогли підняти. Подорожуючі продовжили
свій шлях. Через деякий час зупиняються вони, відкривають сумки і бачать:
замість каміння – сяючі алмази.
      Аналогію між притчею та реальністю
провести нескладно. Каміння, яке важко нести – це наші знання, які здобувати
не завжди просто. Але чим більше ми пізнаємо, чим більшому навчимося,
тим розумніше та мудріше ми станемо. А розум – це справді найкраща зброя,
яку ми обов’язково націлимо на добру справу.

Матеріал підготували:

член прес – служби ВСР,

студентка факультету психології

КНУ ім. Шевченка

Крікунова Валерія

та студентка КУП НАНУ

Золотар Ольга